Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Герміоні навіть не треба було щипати його за руку. Просто неможливо було уявити, що ця

жінка — маґелка, бо вона стояла й дивилася на будинок, якого б не побачила, якби не була

відьмою. Та навіть якщо припустити, що вона відьма, її поведінка дивувала, бо чого б це серед

ночі, у такий холод іти аж сюди, щоб подивитися на старі руїни? До того ж, за всіма законами

нормальної магії, вона ніяк не могла бачити Гаррі й Герміону. Однак Гаррі мав дивне відчуття,

що вона знає про їхню присутність і знає, хто вони такі. Щойно він дійшов цього тривожного

висновку, як вона підняла руку в рукавичці й поманила їх до себе.

Герміона ближче присунулася до нього під плащем, притислася до руки.

— Звідки вона знає?

Він розгублено похитав головою. Жінка поманила їх ще наполегливіше. Гаррі міг назвати

безліч причин не підкорятися її поклику, одначе з кожною хвилиною, стоячи на цій безлюдній

вуличці, у нього росла підозра, що він знає, хто це така.

Невже вона могла чекати їх усі ці довгі місяці? Невже це Дамблдор звелів їй чекати,

пообіцявши, що Гаррі рано чи пізно тут з’явиться? Можливо, це вона скрадалася в тіні на

цвинтарі, а тоді чимчикувала за ними аж сюди? Навіть її здатність відчувати їхню присутність

свідчила про неймовірну, "Дамблдорівську" силу, з якою їм ще ніколи не доводилося стикатися.

Гаррі раптом заговорив, а Герміона з несподіванки аж зойкнула і підстрибнула.

— Ви — Батільда?

Закутана постать кивнула і знову їх покликала.

Гаррі й Герміона перезирнулися під плащем. Гаррі запитально вигнув брови, а Герміона