Гаррі Поттер і смертельні реліквії

і як нагадування про жорстоке насильство,

що знищило їхню родину.

Навколо цих акуратно виписаних слів було безліч закарлючок, доданих чаклунами та

чарівницями, що відвідували місце, де врятувався "Хлопець, що вижив". Дехто просто написав

своє ім’я вічним чорнилом, дехто вирізав у деревині ініціали, а дехто залишив свої побажання.

Найсвіжіші, що ясніли серед павутиння нашкрябаних за шістнадцять років магічних написів,

були дуже схожі.

"Успіху тобі, Гаррі, хоч би де ти був". "Якщо ти це прочитаєш, Гаррі, знай, що ми з тобою!"

"Хай живе Гаррі Поттер!"

— Як можна писати на такій табличці! — обурилася Герміона. Однак Гаррі сяйнув до неї

усмішкою.

— Це прекрасно. Я радий, що вони це написали. Я...

Він замовк на півслові. Добре вкутана людина шкандибала по вулиці до них, і яскраве

світло ліхтарів з далекого майдану висвітлювало її силует. Важко було розібрати, проте Гаррі

чомусь одразу подумав, що це жінка. Вона йшла поволі, мабуть, боялася послизнутися на

засніженій землі.

ї сутулість, огрядність, її важка хода свідчили, що вона дуже стара. Вони мовчки

спостерігали, як жінка наближалася. Гаррі чекав, чи не зайде вона в якийсь із тих будиночків,

які минала, але інстинктивно відчував, що цього не буде. Нарешті вона зупинилася за кілька

кроків од них, і так стояла собі на підмерзлій дорозі, дивлячись у їхній бік.