Гаррі Поттер і смертельні реліквії

він і сам розважався темними мистецтвами. . я отримала доступ до джерела, заради спілкування з яким

більшість репортерів залюбки пожертвували б своїми чарівними паличками...

— Брехня, — закричав Гаррі й побачив у вікні сусіда з газонокосаркою, що зупинився й

стурбовано глянув угору.

Гаррі бухнувся на ліжко. Уламок розбитого дзеркальця відлетів убік. Він підняв його й

покрутив між пальцями, думаючи й думаючи про Дамблдора та всю ту брехню, яку на нього

вилила Ріта Скітер...

Яскраво-синій спалах. Гаррі заціпенів, а його порізаний палець знову ковзнув по

зазубреному краєчку дзеркальця. Йому це уявилося, здалося. Він озирнувся, але стіна була

хворобливого персикового кольору, що відповідав смакам тітки Петунії: там не було нічого

синього, що могло б відбитися в дзеркальці. Він знову придивився до дзеркальної скалки й

нічого не побачив, крім відображення власного зеленого ока.

Йому примарилося, іншого пояснення нема. Примарилося, бо він думав про покійного

директора. Якщо в чомусь і можна бути певним, то це в тому, що погляд ясних синіх очей

Албуса Дамблдора ніколи вже його не прониже.

— РОЗДІЛ ТРЕТІЙ —

Від’їзд Дурслів

Вхідні двері так грюкнули, що аж луна прокотилася по сходах, і почувся крик:

— Гей! Ти!

До Гаррі так зверталися ось уже шістнадцять років, тому він не мав жодних сумнівів, кого