Гаррі Поттер і смертельні реліквії

плавно вистрибнув з вікна спиною вперед.

І Гаррі знову вислизнув з цих широченних, мов тунелі, зіниць, і побачив перекошене

жахом обличчя Ґреґоровича.

* Хто той злодій, Ґреґорович? — запитав пронизливий холодний голос.

* Я не знати, ніколи не знати, якийсь юнак... ні... будь ласка... БЛАГАЮ!

Крик, нескінченний крик, і спалах зеленого світла...

— Гаррі!

Він розплющив очі, важко дихаючи, а його чоло пульсувало. Він знепритомнів біля намету

й лежав, розпластаний, на землі. Подивився на Герміону — її густе волосся затулило крихітний

клаптик неба, що проступав між темним гіллям високо вгорі.

* Сон, — пояснив він, швидко сідаючи й роблячи під лютим Герміониним поглядом

якомога безневинніше лице. — Задрімав, мабуть, вибач.

* Я знаю, що це через шрам! Мені достатньо на тебе глянути! Ти знову проник у Вол...

* Не називай цього імені! — долинув з намету Ронів голос.

* Добре, — огризнулася Герміона. — Хай буде — у мозок Відомо-Кого!

* Я не хотів! — гаркнув Гаррі. — Це був сон! Ти що, Герміоно, контролюєш свої сни?

* Якби ти навчився застосовувати блокологію...

Але Гаррі не збирався слухати її нарікання. Він хотів обговорити щойно побачене.

— Герміоно, він знайшов Ґреґоровича, і, думаю, вбив його, але перед тим, як убити, проник

Ґреґоровичу в мозок, і я побачив...