Гаррі Поттер і смертельні реліквії

стирчати у дверях Долорес Амбридж. Після цього повернувся в намет — дочекатися, коли

прокинуться друзі й порадитись, що робити далі.

Гаррі й Герміона вважали, що краще надовго не залишатися на одному місці, і Рон з ними

погодився з єдиною умовою — що наступний маршрут наблизить їх туди, де можна буде знайти

хоч якийсь бутербродик. Отож Герміона зняла закляття, що захищали галявину, а Гаррі й Рон

замели всі сліди, що свідчили про їхній тимчасовий табір. Потім вони роз’явилися, обравши

місцем призначення околиці невеличкого базарного містечка.

Коли вони поставили намет у маленькому гайку й оточили його новими закляттями-

оберегами, Гаррі в плащі-невидимці подався на пошуки провіанту. Та не все сталося, як

гадалося. Не встиг він зайти в містечко, як несподіваний холод, низький туман і зненацька

потемніле небо змусили його вклякнути на місці.

— Та ти ж умієш вичакловувати патронуса! — почав нарікати Рон, коли Гаррі повернувся

з порожніми руками й, важко дихаючи, вичавив з себе одне-єдине слово:

* Дементори!

* Я цього разу... не зміг, — задихався він, хапаючись за бік. — Нічого… не вийшло.

Гаррі стало соромно, коли він побачив, які вони перелякані й розчаровані. Це був наче

страшний сон — бачити, як з туману віддалеки виринають дементори, задихатися від холоду,

що паралізував легені, чути, як далекий крик наповнює вуха — і бути неспроможним

захиститися. Гаррі довелося зібрати в кулак усю свою волю, щоб змусити себе зірватися з місця

й тікати, лишивши безоких дементорів літати поміж маґлів, які їх не бачили, хоч, звісно,