Гаррі Поттер і смертельні реліквії

просто тому, що люди рідко заходили в цей ліс аж так далеко, але їх ніхто не турбував, окрім

випадкових птахів та білок. Увечері також нічого не змінилося. Гаррі запалив чарівну паличку,

заступивши на варту замість Герміони о десятій вечора, й споглядав ліс, де не було нікого й

нічого, крім кажанів, що тріпотіли крильцями високо над ним, перетинаючи клаптик зоряного

неба, видимий з їхньої захищеної галявини.

Хотілося їсти, аж трохи паморочилось у голові. Герміона не поклала в свою чарівну

сумочку харчів, бо думала, що ночувати вони повернуться на площу Ґримо. Крім грибів,

назбираних Герміоною під сусідніми деревами і зварених в похідному казанку, вони нічого не

їли. Рон ковтнув кілька ложок тієї бурди і його трохи не знудило, а от Гаррі мужньо тримався —

щоб не псувати Герміоні настрій.

Навколишню тишу вряди-годи порушував якийсь шурхіт або тріск гілочок. Гаррі думав,

що це були скоріше звірі, ніж люди, однак про всяк випадок тривав чарівну паличку напоготові.

У шлунку, й так замученому гумовими на смак грибами, тривожно поколювало.

Він думав, що радітиме, якщо їм пощастить викрасти горокракс, проте не радів. Сидячи і

вдивляючись у темряву, тільки крихітну частинку якої освітлювала його чарівна паличка, він

тривожився, що ж буде далі. Так, ніби він тижнями, місяцями, чи, може, й роками прагнув

наблизитися до цієї точки, але тепер раптово зупинився, втративши орієнтир.

Десь мали бути інші горокракси, та він не мав ані найменшої гадки, де їх шукати. Він

навіть не знав, які вони будуть. А ще не знав, як знищити той єдиний роздобутий горокракс, що

зараз торкався до його грудей. Цікаво, що медальйон анітрохи не нагрівався від тепла його тіла,