Гаррі Поттер і смертельні реліквії

а був холоднющий, наче його щойно витягли з крижаної води. Коли-не-коли Гаррі причувалися

удари крихітного серця, що невлад билося з його власним.

Невиразні передчуття наповзали на нього з темряви. Він їм опирався, відганяв од себе, та

вони вперто поверталися. "Разом їм жити не судилося". Рон і Герміона, які впівголоса про щось

розмовляли в наметі за його спиною, могли б, якби забажали, піти звідси, а от він цього зробити

не міг. Гаррі намагався опанувати свій страх і виснаження, а горокракс у нього на грудях,

здавалося, відклацує час, який йому ще залишився... "Безглузда думка, — сказав він сам собі, —

не треба про таке..."

Шрам знову почав поколювати. Він боявся, що накликає цей біль своїми думками, і

спробував скерувати їх в інше русло. Згадав бідолашного Крічера, що так і не дочекався їх

удома, отримавши замість них Якслі. Мовчатиме ельф чи розповість смертежерові все, що знає?

Гаррі хотів вірити, що за минулий місяць Крічер змінив своє ставлення до нього, що він буде

йому вірний, але хтозна, як воно складеться. А що, як смертежери ельфа катуватимуть?

Хворобливі видіння заполонили мозок Гаррі, і він їх теж відганяв, бо все одно нічим не міг

допомогти Крічерові. Вони з Герміоною вже вирішили, що недоцільно його сюди викликати. А

що, як разом з ним припреться хтось із міністерства? Навряд чи ельфові вдасться роз’явитися

непомітно, не повторивши тієї помилки, що змусила Герміону прибути на площу Ґримо разом з

Якслі, який вчепився за її рукав.

Шрам пік уже нестерпно. Він подумав, як багато всього вони не знають. Люпин правду

казав про чари, з якими вони ніколи ще не стикались і навіть уявити їх не могли. Чому