Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Як це він поранився? Тобто, — Гаррі потрусив головою, намагаючись її прочистити,

збагнути, що ж саме з ними сталося, — чому ми опинилися тут? Я ж думав, ми вертаємося на

площу Ґримо?

Герміона глибоко вдихнула. Здавалося, вона ось-ось розплачеться.

— Гаррі, навряд чи вдасться туди повернутися.

— А що таке?

* Коли ми роз’являлися, Якслі встиг мене вхопити, і я не могла від нього відчепитися, бо

він дуже сильний і не відпускав мене, поки ми не прибули на площу Ґримо, і тоді... він, мабуть,

побачив двері й подумав, що ми там зупинимося, тому послабив хватку, а я зуміла вислизнути з

його рук і перенесла нас осюди!

* А де ж тоді він? Стривай... Невже він на площі Ґримо? Він же не зайде?

Очі її заблищали слізьми й вона похилила голову.

— Гаррі, я думаю, що зайде. Я... я змусила його відпустити мене відразливим закляттям,

але він уже опинився в полі дії чарів Довіри. Коли помер Дамблдор, ми стали тайнохоронцями,

тому я, мабуть, зрадила йому таємницю?

Що тут було казати? Гаррі не сумнівався, що так і є. Це був серйозний удар. Якщо Якслі міг

зайти в будинок, то їм нізащо не можна туди повертатися. Можливо, він зараз явленням закидає

туди інших смертежерів. Хоч який похмурий і гнітючий той будинок, але то був їхній єдиний

надійний прихисток, а після того, як Крічер став набагато веселіший і приязніший, вони

почувалися там майже як удома. Гаррі відчув напад жалю, що не мав нічого спільного з