Гаррі Поттер і смертельні реліквії

все ще яскраво сяючи, помчав до дверей. — Що більше їх вичаклуємо, то краще. Давай,

Герміоно.

* Експек... експекто патронум, — вимовила Герміона. Нічого не сталося.

* Це єдине закляття, яке їй погано вдається, — пояснив Гаррі приголомшеній місіс

Катермол. —Трохи не вийшло... ану, ще раз, Герміоно...

* Експекто патронум!

З кінчика Герміониної палички вилетіла срібляста видра й граціозно полинула до оленя.

— Ходімо, — Гаррі повів Герміону та місіс Катермол до дверей.

Коли патронуси вискочили з підвалу, люди, що чекали в коридорі, закричали від

потрясіння. Гаррі глянув на всі боки. Дементори сахалися, розчинялися в темряві, тікали хто

куди від срібних істот.

— Було вирішено, що ви маєте повертатися додому й ховатися з родинами хто де може, —

повідомив Гаррі зіщуленій зі страху юрбі маґлородців, засліплених сяйвом патронусів. — Якщо

є така можливість, їдьте за кордон. Головне — тримайтеся якнайдалі від міністерства. Це... е-е...

нова офіційна політика. А тепер, якщо підете за патронусами, то зможете звідси забратися через

Високу залу.

Усі зуміли безперешкодно піднятися кам’яними сходами вгору, але, як уже підходили до

ліфтів, Гаррі відчув неспокій. Якщо вони з’являться у Великій залі зі срібним оленем, видрою,

що лине біля нього в повітрі, та з групою з двадцяти чи скількох там людей, половину яких

звинувачують у маґлівському походженні, то явно привернуть до себе непотрібну увагу. Щойно