Гаррі Поттер і смертельні реліквії

туди-сюди срібний довгошерстий кіт, і Гаррі зрозумів, що цей кіт-патронус захищає обвинувачів

од відчаю, що його поширювали дементори. Цей відчай призначався обвинуваченим, а не

обвинувачам.

— Сідайте, — сказала Амбридж своїм шовковистим голосом.

Місіс Катермол пошкандибала до єдиного крісла, що стояло посеред приміщення перед

помостом. Коли вона сіла, з билець вискочили ланцюги й прикували її до крісла.

— Ви Мері Елізабет Катермол? — запитала Амбридж. Місіс Катермол кивнула тремтячою

головою.

— Одружені з Реджінальдом Катермолом з чаклунської технічної служби?

Місіс Катермол залилася слізьми.

* Я не знаю, де він! Він мав зустріти мене тут! Амбридж на це не відреагувала.

* Мати Мейсі, Еллі та Альфреда Катермолів? Місіс Катермол заридала ще гіркіше.

* Вони перелякані, бояться, що я не повернуся додому...

— Нас це не цікавить, — виплюнув Якслі. — Вилупки бруднокровців не викликають у нас

співчуття.

Ридання місіс Катермол заглушило кроки Гаррі, коли він обережно став на сходи до

помосту. Щойно він переступив межу, вздовж якої походжав патрульний кіт-патронус, як одразу

відчувся перепад температур — тут було тепло й комфортно. Він не сумнівався, що патронуса

вичаклувала сама Амбридж, і він так яскраво сяє, бо вона щаслива й радісна, перебуває у своїй

стихії, вимагаючи дотримання схиблених законів, які сама й допомагала писати. Поволі, дуже