Гаррі Поттер і смертельні реліквії

нищівним поглядом і вилетів з ліфта. Гаррі залишився — стояв і тремтів. Краще б він

замаскувався під когось іншого, а не під Ранкорна... двері ліфта брязкнули й зачинилися.

Гаррі вийняв плащ-невидимку й накинув. Спробує сам визволити Герміону, поки Рон

висушує кабінет. Коли двері відчинилися, він вийшов у освітлений смолоскипами кам’яний

перехід, що дуже відрізнявся від оббитих дерев’яними панелями і встелених килимовими

доріжками коридорів нагорі. Ліфт поторохкотів собі далі, а Гаррі аж здригнувся, дивлячись на

чорні двері вдалині, що позначали вхід у відділ таємниць.

Він рушив, але не до тих чорних дверей, а ліворуч, до виходу, на сходи, що вели в судову

залу. Скрадаючись до сходів, перебирав у голові різні варіанти своїх дій. У нього ще були

детонатори-приманки, але, можливо, найкраще просто постукати в двері судової зали, зайти, як

Ранкорн, і попросити Мафальду вийти на два слова? Він, на жаль, не знав, чи Ранкорн

достатньо впливова особа, щоб таке собі дозволити. Та навіть якщо це вдасться — чи встигнуть

вони втекти з міністерства, поки Мафальдина тривала відсутність не викличе підозру і їх

кинуться шукати...

Заглиблений у думки, він не відразу відчув незвичний холод, що огорнув його, немовби він

зайшов у туман. З кожним кроком ставало дедалі холодніше. Холод заповзав йому в горло й

розривав легені. А потім він відчув, як його охоплюють відчай і безнадія, як вони його

наповнюють, як розширюються всередині... "Дементори", — подумав він.

А як зійшов зі сходів і завернув праворуч, то очам його відкрилася моторошна сцена. У

темному проході біля судової зали аж кишіло від високих чорних постатей у каптурах, із