Гаррі Поттер і смертельні реліквії

захованими обличчями. Крім їхнього різкого дихання, ніщо не порушувало мертвої тиші.

Охоплені жахом маґлородці, приведені сюди для допитів, сиділи, скорчившись, на твердих

дерев’яних лавах і тремтіли. Більшість затуляло обличчя руками, мабуть, інстинктивно

захищаючись від зажерливих пащек дементорів. Дехто був з рідними, дехто сам. Дементори

пропливали перед ними туди-сюди, і увесь цей холод, уся безнадія, увесь відчай цього місця

накладався на Гаррі, немов прокляття...

"Боротися", — звелів він сам собі, хоч прекрасно знав, що не зуміє вичаклувати тут

патронуса, бо негайно себе викриє. Отож він якомога тихіше пішов далі. З кожним кроком його

мозок ніби застигав, але він примушував себе думати про Герміону і про Рона, яким був такий

потрібний.

Проходити повз ці високі чорні постаті було жахливо. Безокі обличчя, сховані під

каптурами, поверталися йому вслід, і він був переконаний, що вони його відчували —

відчували, мабуть, присутність людини, котра ще мала дещицю надії, дещицю життєздатності...

І тут, раптово й різко серед мертвої тиші двері з лівого боку коридору різко розчахнулися і

з них вирвався крик.

* Ні, ні, я напівкровний, я полукровець, кажу вам! Мій батько чаклун, був чаклуном,

перевірте! Аркі Алдертон, відомий конструктор мітел, перевірте його, кажу вам... заберіть руки,

заберіть від мене руки...

* Це тобі останнє попередження, — пролунав шовковий голос Амбридж, магічно

посилений, щоб його чітко було чути попри відчайдушні крики того чоловіка. — Якщо