Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Роне, це я, Гаррі!

* Гаррі! Чорт, я вже й забув, який ти став... а де Герміона?

* Вона мусила піти з Амбридж до зали суду, не змогла відкрутитися...

Та ліфт знову зупинився. Двері відчинились і зайшов містер Візлі, розмовляючи з літньою

відьмою, біляве волосся в якої було так сильно начесане, що нагадувало мурашник.

— ...я чудово розумію, що ви кажете, Вакандо, але, на жаль, не зможу взяти участь у...

Містер Візлі замовк на півслові, побачивши Гаррі. Дивно було, що містер Візлі дивиться

на нього з такою неприязню. Двері ліфта зачинилися, й усі четверо поїхали вниз.

* О, здоров, Реґ, — привітався містер Візлі, озирнувшись на звук крапель, що стікали з

Ронової мантії. — Це, здається, твою дружину сьогодні допитують? Е-е... а що з тобою? Чого ти

такий мокрий?

* У кабінеті у Якслі йде дощ, — відповів Рон. Він звертався до плечей містера Візлі,

мабуть, побоюючись, що батько його впізнає, якщо вони зустрінуться поглядами. — Я не зміг

його зупинити, тому мене послали по Берні... Пілзворта, чи як там його...

* Так, останнім часом залило багато кабінетів, — сказав містер Візлі. —А ти пробував

"метеокляття реканто"? Блечлі воно допомогло.

* "Метеокляттяреканто"? — прошепотів Рон. — Ні, не пробував. Дякую, тат... тобто

дякую, Артуре.

Двері ліфта відчинилися. Стара відьма з мурашником на голові вийшла, а за нею вибіг і

Рон. Гаррі хотів було вибігти теж, але дорогу йому заступив Персі Візлі, що заходив у ліфт, не