Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Якби Тікнесі, заходячи, не озирнувся в коридор, Гаррі не встиг би й плащ-невидимку

накинути. Можливо, Тікнесі щось таки помітив, бо на якусь мить завмер, здивовано

придивляючись до того місця, де щойно був Гаррі. Вирішивши, мабуть, що це Дамблдор

почухав собі носа на обкладинці книги, яку Гаррі ледве встиг поставити назад на полицю,

Тікнесі підійшов до стола й націлився чарівною паличкою на перо, що стирчало вже напоготові

в чорнильниці. Перо підстрибнуло й почало шкрябати записку для Амбридж. Поволі-поволі,

майже не дихаючи, Гаррі вислизнув з кабінету.

Брошурники й досі юрмилися навколо решток детонатора-приманки, що димів і кволо

гудів. Гаррі проскочив у коридор, а маленька відьма в нього за спиною сказала:

— Можу закластися, що воно пролізло з відділу експериментальних чарів. Вони там такі

недбалі. Пам’ятаєте ту отруйну качку?

Гаррі біг назад до ліфтів, перебираючи в голові варіанти. Ймовірність, що медальйон

захований десь тут, у міністерстві, просто мізерна, а витягти чарами з Амбридж, де він може

бути, поки вона сидить у переповненій судовій залі, неможливо. Тепер найголовніше було

непомітно вийти з міністерства і повторити спробу іншим разом. Насамперед треба знайти Рона,

а тоді вдвох придумати, як витягти Герміону із зали суду.

Ліфт приїхав порожній. Гаррі застрибнув туди і стягнув з себе плащ-невидимку. На його

превелике полегшення, коли ліфт з брязкотом зупинився на другому рівні, зайшов мокрий як

хлющ Рон з дико виряченими очима.

* Д-доброго ранку, — затинаючись, привітався він з Гаррі, коли ліфт поїхав.