Гаррі Поттер і смертельні реліквії

з пурпуровими килимовими доріжками було так тихо, немовби хтось наслав сюди закляття

"Глушилято".

"Десь тут мав би бути її кабінет", — подумав Гаррі.

Малоймовірно, щоб Амбридж тримала свої коштовності в кабінеті, одначе було б

справжньою дурістю в цьому не пересвідчитись. Тому він знову пішов коридором, не зустрівши

нікого, крім насупленого чаклуна, що бурмотів інструкції перу, яке линуло перед ним, шкрябаючи

щось на сувої пергаменту.

Приглядаючись до прізвищ на табличках, Гаррі завернув за ріг. Наступний коридор

посередині розширювався в чималий відкритий майданчик, де з дванадцятеро чаклунів і

чарівниць сиділи рядами за невеличкими столиками, схожими на шкільні парти, але до блиску

відшліфованими й вільними від школярських написів. Гаррі аж зупинився, дивлячись на них, бо

видовище було гіпнотичне. Присутні синхронно розмахували й крутили чарівними паличками, а

на всі боки від них, наче маленькі рожеві повітряні змії, розліталися квадратні аркуші

кольорового паперу. Минуло кілька секунд, і Гаррі зрозумів, що в цих діях є певний ритм, що

аркуші складаються до ладу, а ще через кілька секунд він збагнув, що спостерігає за

виготовленням брошур, що квадратні аркуші чарами зшиваються в книжечки, а книжечки

акуратними стосиками нагромаджуються біля кожного чаклуна й чарівниці.

Гаррі підкрався ближче, хоч працівники були такі заклопотані роботою, що навряд чи

звернули б увагу на його приглушені килимом кроки, і висмикнув одну готову вже брошурку зі

стосу біля якоїсь молодої відьми. Переглянув її під плащем-невидимкою. На рожевій обкладинці