Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Ні, — заперечив Гаррі і в горлі йому вмить пересохло. — Нічого подібного.

* Ну, добре. Це все справа часу, — сказав Тікнесі. — Якщо хочеш знати, зрадники роду

нічим не кращі за бруднокровців. До побачення, Ранкорне.

* До побачення, пане міністре.

Гаррі дивився, як Тікнесі крокує по встеленому товстою килимовою доріжкою коридору.

Щойно міністр зник йому з очей, як Гаррі витяг з-під важкої чорної мантії плащ-невидимку,

накинув на себе й подався у протилежний бік. Ранкорн був такий височенний, що Гаррі

довелося згорбитися, аби з-під плаща не стирчали довжелезні ноги.

Паніка пульсувала в шлунку. Проминав одні поліровані дерев’яні двері за одними — на

кожних була табличка з прізвищем та посадою власника кабінету — і тільки тепер потроху

почав усвідомлювати усю могутність міністерства, його хитромудрість і складність, а план, що

його вони розробляли увесь минулий місяць, здавався тепер смішним і дитячим. Вони

зосередили всі свої зусилля на тому, як непомітно пробратися всередину, проте нікому з них і на

думку не спало замислитися, що робити, якщо їх там змусять роз’єднатися. Тепер Герміона

застрягла на судовому засіданні, яке, поза сумнівом, триватиме не одну годину, Рон даремно

намагався вичаклувати те, що було понад його сили, але від чого, можливо, залежала доля

якоїсь жінки, а сам Гаррі безцільно тинявся на найвищому поверсі, прекрасно розуміючи, що

здобич вислизнула в нього з-під носа і зараз опускається ліфтом донизу.

Він зупинився, притулився до стіни й спробував поміркувати, що ж йому робити далі.

Тиша тиснула на нього. Не чути було метушні, розмов або чиїхось швидких кроків. У коридорах