Гаррі Поттер і смертельні реліквії

бачив, на чому вони сидять?

Гаррі придивився уважніше і розібрав, що декоративні різьблені трони — то насправді

пагорби з висічених з каменю людських постатей: сотні й сотні оголених тіл, чоловічих,

жіночих, дитячих, з тупими потворними обличчями, скручені й зліплені докупи, щоб

підтримувати двох розкішно вбраних чаклунів.

— Маґли, — прошепотіла Герміона. — На відповідному для них місці. Ходімо звідси.

Вони злилися з потоком чаклунів і чарівниць, що рухався до золотих воріт наприкінці

зали, й нишком позирали навсібіч, однак ніде не було й натяку на характерну постать Долорес

Амбридж. Крізь ворота пройшли в меншу залу, де стояли черги біля двадцяти золотих ґрат, що

загороджували стільки ж ліфтів. Не встигли зайняти чергу до найближчого ліфта, як хтось

гукнув:

— Катермол! Вони озирнулися. У животі в Гаррі щось перевернулося.

До них спішив один з тих смертежерів, що були свідками Дамблдорової загибелі.

Міністерські працівники, що стояли поблизу, принишкли і втупили очі в підлогу. Гаррі відчував,

як їх пронизує страх. Зле й тупувате обличчя цього чоловіка не пасувало до його розкішної

мантії, розшитої золотою ниткою. Хтось із юрби біля ліфтів улесливо привітався:

— Доброго ранку, Якслі! Якслі навіть на нього не глянув.

— Катермол,

щоб хтось із технічної служби навів лад у моєму кабінеті. Там і досі

йде дощ.