Гаррі Поттер і смертельні реліквії

та мантія були абсолютно сухі. Простяг руку, смикнув за ланцюжок і в наступну мить

шубовснув униз коротким жолобом, щоб вилетіти з каміна в Міністерстві магії.

Незграбно звівся на ноги. Він ще не призвичаївся до свого громіздкого тіла. Велика зала

здавалася темнішою, ніж її пам’ятав Гаррі. Колись у центрі зали стояв золотий фонтан, що

відкидав мерехтливі цятки світла на стіни й поліровану дерев’яну підлогу. Тепер тут височіла

велетенська скульптурна група з чорного каменю. Це були дві страшненькі статуї чаклуна й

відьми, що сиділи на вишукано різьблених тронах і дивилися на працівників міністерства, які

безперервно вигулькували з камінів. Великими літерами на постаменті під статуями було

викарбувано: МАГІЯ — ЦЕ МОГУТНІСТЬ.

Гаррі отримав важкий удар ззаду по ногах. З каміна в нього за спиною вилетів наступний

чаклун.

— З дороги, ти що... ой, вибач, Ранкорне!

Явно перелякавшись, лисуватий чаклун поспіхом побіг геть. Той Ранкорн, якого втілював

зараз Гаррі, був, очевидно, грізний тип.

* Пс-с! — почув він чийсь голос, а як озирнувся, побачив розпатлану маленьку відьму і

схожого на тхора чарівника з технічної служби, котрі махали йому руками з-за статуй. Гаррі

швиденько підійшов.

* Нормально добрався? — прошепотіла Герміона.

— Та ні, він і досі борсається в нужнику, — зронив Рон.

— Ой, як смішно... жахіття, правда? — запитала вона в Гаррі, що дивився на статуї. — Ти