Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Е-е? Та ні, дякую...

— Бери-бери! — доволі агресивно потрусила Герміона в нього перед лицем торбинкою з

батончиками. Маленький чаклун аж злякався, однак узяв одного батончика.

Ефект був миттєвий. Щойно батончик торкнувся його язика, як чаклун почав блювати так

несамовито, що й не помітив, як Герміона видерла з його маківки пучечок волосся.

* Ой лихо! — забідкалася вона, поки він загиджував провулочок блювотинням. — Краще

візьми сьогодні відгул!

* Ні... ні! — він задихався і блював, намагаючись іти, але не міг ступити й кроку. — Я

мушу... сьогодні... мушу піти...

* Та це дурість! — занепокоїлася Герміона. — Не можна тобі працювати в такому стані...

треба поїхати в лікарню Святого Мунґа, хай тобі поставлять діагноз!

Чаклун упав, став рачки й попробував так лізти на центральну вулицю.

— Тобі не можна з’являтися в такому вигляді на роботі! — крикнула Герміона.

Нарешті він, здається, визнав її правоту. Використавши скривлену від огиди Герміону як

підпору для повернення у вертикальне положення, він крутнувся на місці й щез, нічого не

лишивши по собі, крім портфеля, якого Рон встиг вихопити у нього з рук, та кількох летючих

згустків блювотиння.

— Бе-е, — Герміона підняла край мантії, обминаючи калюжі блювоти. — Було б значно

охайніше приголомшити і його.

— Ага, — погодився Рон, вигулькуючи з-під плаща з чаклуновим портфелем у руках, — але