Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Я трохи не забула! Відійдіть...

Вона навела чарівну паличку на розписані графіті протипожежні двері з висячим замком, і

двері з гуркотом розчахнулися. Темний коридор за ними вів, як вони вже знали завдяки своїм

розвідувальним вилазкам, до порожнього театру. Герміона потягла двері на себе, щоб здавалося,

ніби вони також замкнені.

* А тепер, — звернулася вона до своїх напарників у провулочку, — ми знову накинемо

плащ...

* ...і зачекаємо, — договорив за неї Рон, накинув плащ Герміоні на голову, наче завісу на

клітку з папужкою, і скосив очі на Гаррі.

Не минуло й хвилини, як легенько ляснуло і маленька міністерська відьма з

розкуйовдженим сивим волоссям роз’явилася за фут від них, кліпаючи очима від яскравого

світла, бо з-за хмари саме вийшло сонце. Та не встигла вона насолодитися цим неочікуваним

теплом, як Герміона влучила їй у груди безмовним приголомшливим закляттям — і відьма

беркицьнула на землю.

* Молодчина, Герміоно, — похвалив Рон, виходячи з-за сміттєвого бака біля дверей

театру. Гаррі тим часом зняв плащ-невидимку. Разом вони занесли маленьку відьму в темний

перехід, що вів за лаштунки. Герміона висмикнула з її голови кілька волосинок і кинула у колбу з

каламутною багатозільною настійкою, яку витягла з вишитої бісером сумочки. Рон тим часом

обнишпорив сумочку маленької відьми.

* Це Мафальда Гопкірк, — повідомив він, читаючи візитівку, з якої випливало, що їхня