Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Мантії, — ледь чутно сказала вона, реагуючи на їхню появу нервовим кивком голови і

продовжуючи порпатись у вишитій бісером сумочці, — багатозільна настійка... плащ-

невидимка... детонатори-приманки... про всяк випадок для кожного з нас має бути по два...

батончики-блювончики, пампушечки-зносаюшечки, видовжені вуха...

Вони похапцем проковтнули сніданок і пішли нагору, а Крічер довго кланявся їм услід і

обіцяв до їхнього повернення приготувати біфштекс та пиріг з нирками.

— Дай йому, Боже, здоров’я, — ніжно сказав Рон. — А я ще колись фантазував, що гарно

відтяти б йому голову й почепити на стіну.

Надзвичайно обережно вони вийшли на ґаночок перед дверима. З того боку вкритої

ранковою імлою площі стежили за будинком два смертежери. Герміона спершу роз’явилася з

Роном, а тоді повернулася по Гаррі.

Після короткого проміжку темряви й душняви Гаррі опинився в крихітному провулочку,

де, за планом, мав початися перший етап їхньої операції. Там не було нікого й нічого, крім

кількох великих баків для сміття. Перші міністерські працівники раніше восьмої години не

з’являлися.

* Ну що ж, — зиркнула на годинник Герміона. — Вона має тут бути хвилин за п’ять. Коли

я її приголомшу...

* Ми знаємо, Герміоно, — буркнув Рон. — Але мені здавалося, що перед тим, як вона

прийде, нам треба відімкнути двері...

Герміона аж пискнула.