Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Ти верещав, наче тебе різали! — пояснив Рон.

* Та ну... Мабуть, задрімав чи...

— Гаррі, не треба мати нас за дурнів, — глибоко вдихнула Герміона. — Ми ще внизу

зрозуміли, що в тебе заболів шрам, бо ти став білий, як стіна.

Гаррі сів на краєчку ванни.

* Що ж. Я бачив, як Волдеморт убив якусь жінку. Тепер, мабуть, уже повбивав усіх її

рідних. Хоч йому це було ні до чого. Просто вони, як тоді Седрік, опинилися не там...

* Гаррі, не допускай, щоб таке повторювалося! — Герміонин голос луною пронісся по

ванній кімнаті. — Дамблдор хотів, щоб ти захищався блокологією! Він вважав, що цей зв’язок

небезпечний... Гаррі, цим може скористатися Волдеморт! Що доброго в тому, щоб бачити, як він

катує і вбиває, чим це допоможе?

* Зате я знаю, що він робить, — пробурмотів Гаррі.

* То ти навіть не намагаєшся його заблокувати?

* Герміоно, я не можу. Ти знаєш, що я поганий блоколог, у мене це ніколи не виходило.

* Бо ти не старався! — палко заперечила вона. — Я не розумію, Гаррі... тобі що,

подобається мати цей особливий зв’язок, чи спорідненість, чи що там воно...

Вона затнулася від погляду, який він на неї кинув, коли підвівся.

* Подобається? — тихо перепитав він. — А тобі б таке сподобалося?

* Я... ні... вибач, Гаррі, я не хотіла...

— Я це ненавиджу! Ненавиджу, що він може влазити в мене, що я мушу бачити його, коли