Гаррі Поттер і смертельні реліквії

побував патронус містера Візлі, і внутрішня напруга давалася взнаки. Стривожений і

роздратований Рон виробив прикру звичку гратися в кишені світлогасником. Це особливо

сердило Герміону, котра заповнювала одноманітні години очікування Крічера читанням "Казок

барда Бідла" і дуже дратувалася, коли світло постійно то гасло, то загорялося.

* Та годі, скільки можна! — обурилася вона на третій вечір Крічерової відсутності, коли

лампи у вітальні вкотре погасли.

* Вибач, вибач! — клацнув Рон світлогасником, знову їх запалюючи. — Це вийшло

ненароком!

— А ти не можеш знайти якесь корисніше заняття?

* Яке? Читання дитячих казок?

* Роне, мені цю книжку залишив Дамблдор...

* ...а мені він залишив світлогасника — може, я мушу ним користуватися!

Не маючи бажання слухати сварку, Гаррі вислизнув непомітно для друзів з кімнати. Пішов

униз на кухню, яку тепер відвідував регулярно, бо був переконаний, що Крічер, найімовірніше,

з’явиться саме там. Однак за кілька сходинок до коридору він почув стукіт у двері, а згодом

металеве клацання й брязкіт ланцюга.

Його нерви натяглися, мов струни. Він вихопив чарівну паличку, сховався в тінь біля голів

ельфів-домовиків і чекав. Двері відчинилися. На мить стало видно освітлену ліхтарями площу

та постать у плащі, що прослизнула в коридор і зачинила за собою двері. Щойно непроханий

гість ступив один крок, як голос Муді запитав: — Северус Снейп? — А тоді з кінця коридору