Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Хазяїн Реґулус був дуже стурбований, дуже, — прохрипів Крічер. — Хазяїн Реґулус

наказав Крічерові заховатися й не виходити з дому. А тоді... це вже було трохи пізніше... хазяїн

Реґулус якось уночі знайшов Крічера в його комірчині, й хазяїн Реґулус був якийсь дивний, не

такий, як завжди, дуже стурбований, Крічер це помітив... і він звелів Крічерові одвести його в

печеру, в ту печеру, у якій Крічер був з Темним Лордом...

Отож вони вирушили туди. Гаррі дуже чітко їх уявляв — охопленого жахом старого ельфа

й худого чорнявого ловця, так схожого на Сіріуса... Крічер знав, як відкривається зачарований

вхід у печеру, знав, як піднімати з дна озера крихітного човника. Тепер з ним був його улюблений

Реґулус, і вони разом пливли до острова з чашею отрути...

— І він примусив тебе випити зілля? — обурено запитав Гаррі.

Але Крічер затряс головою й заридав. Герміона затулила руками рота: здається, вона щось

зрозуміла.

— Х-хазяїн Реґулус вийняв з кишені такого самого медальйона, як був у Темного Лорда, —

сказав Крічер, і сльози лилися по обидва боки його довгого, мов хобот, носа. — І він звелів

Крічерові його взяти, а коли чаша спорожніє, поміняти медальйони... — Крічерове ридання

заважало йому говорити.

Гаррі мусив добре зосередитися, щоб його зрозуміти.

* І він наказав... Крічерові піти... без нього. І він сказав Крічерові... йти додому... і не

казати моїй хазяєчці... що він зробив... але знищити... перший медальйон. І він випив... усе

зілля... і Крічер поміняв медальйони... і дивився... як хазяїна Реґулуса... затягло під воду... і...