Гаррі Поттер і смертельні реліквії

так, щоб перевозити до острівця посеред озера одного чаклуна й одну жертву. То он як

Волдеморт перевірив надійність захисних чарів навколо горокракса: позичивши нікому не

потрібну істоту, ельфа-домовика...

— Там, на острові, б-була чаша, повна якогось зілля. Т-темний Лорд примусив Крічера

його випити...

Ельф затрусився з голови до п’ят.

Крічер випив, а як випив, то побачив жахливе... у Крічера всередині все палало... Крічер

ридав і кликав хазяїна Реґулуса, щоб той його порятував, кликав хазяєчку Блек, але Темний

Лорд тільки сміявся... він примусив Крічера випити все зілля до дна... вкинув медальйон у

порожню чашу... і знову наповнив її зіллям.

— А тоді Темний Лорд поплив собі геть і покинув Крічера на острові...

Гаррі уявляв, як це було. Бачив, як зникало в пітьмі біле зміїне обличчя Волдеморта, як

його червоні очі безжалісно дивилися на ельфа, що корчився в муках, і який умер би за кілька

хвилин, якби скорився нестерпній спразі, що мучила жертв палючого зілля... але далі уява Гаррі

не йшла, бо він не розумів, як це Крічер зумів урятуватися.

* Крічер хотів води, він підповз до краю острова й випив з чорного озера... і руки, мертві

руки, висунулися тоді з води й затягли Крічера під воду...

* А як ти врятувався? — запитав Гаррі і не здивувався, що вимовив це пошепки.

Крічер підвів потворну голову й подивився на Гаррі великими, налитими кров’ю очима.

— Хазяїн Реґулус звелів Крічеру повернутися, — відповів він.