Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Я знаю... але як ти врятувався від інферіїв? Крічер, здається, не розумів.

— Хазяїн Реґулус звелів Крічеру вернутися, — повторив він.

— Я знаю, але...

— Та це ж очевидно, Гаррі! — здивувався Рон. — Він роз’явився!

— Але... в тій печері не можна було являтися чи роз’являтися, — засумнівався Гаррі, —

інакше Дамблдор...

— Ельфівські чари інакші, ніж людські, — сказав Рон. — Тобто вони можуть являтися і

роз’являтися навіть у Гоґвортсі, а ми не можемо.

Запала тиша, поки Гаррі перетравлював почуте. Як міг Волдеморт припуститися такої

помилки? Та поки він міркував, крижаним голосом заговорила Герміона.

— Зрозуміло, Волдеморт недооцінював можливості ельфів-домовиків, бо, як і всі

чистокровні чаклуни, ставився до них, як до тварин... йому б і на думку не спало, що вони

володіють недоступними йому чарами.

* Найвищим законом для ельфа-домовика є наказ хазяїна, — прорік Крічер. — Крічеру

було велено повернутися додому, тому Крічер і повернувся додому...

* То ти й зробив, як тобі було велено, — лагідно промовила Герміона. — Ти ж виконав

наказ!

Крічер захитав головою, ще швидше розгойдуючись.

— А що було, коли ти повернувся? — запитав Гаррі. — Що сказав Реґулус, коли ти

розповів йому, що сталося?