Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Було розірвано, на якийсь час, — промимрив Гаррі. Шрам і далі болів, заважаючи

зосередитись. — Я... я думаю, зв’язок відновлюється щоразу, як він втрачає контроль над собою,

так і раніше було...

* Тоді ти маєш закрити доступ до мозку! — різко сказала Герміона. — Гаррі, Дамблдор

не хотів, щоб ти користався цим зв’язком, він хотів, щоб ти його розірвав, для того ти й мав

навчитися блокології! Інакше Волдеморт може вселити у твій мозок фальшиві образи, згадай...

* Та я не забув, дякую, — огризнувся крізь зціплені зуби Гаррі. Йому не треба було

нагадувати, що Волдеморт колись використав зв’язок між ними, щоб заманити його в пастку, і

що все це тоді закінчилося смертю Сіріуса. Краще б він не розповідав їм, що бачив і що

відчував. Тепер Волдеморт здавався ще загрозливішим, немовби намагався проникнути в

кімнату через вікно, а біль у шрамі ставав дедалі нестерпніший і дедалі важче було з ним

боротися: так, ніби стримуєш з останніх сил напад блювоти.

Він повернувся спиною до Рона й Герміони, вдаючи, що розглядає на стіні старий гобелен

з фамільним деревом Блеків. Тут Герміона заверещала. Гаррі вихопив чарівну паличку й

крутнувся на місці, побачивши срібного патронуса, що залетів у вікно вітальні, приземлився

перед ними на підлозі, згустився в горностая й заговорив голосом Ройового батька.

— Родина в безпеці, не відповідайте, за нами стежать. Патронус розчинився й зник. Рон

чи то заскімлив, чи то застогнав і впав на канапу. Герміона сіла біля нього, хапаючи його за руку.

* З ними все нормально, все нормально! — прошепотіла вона, а Рон ледь помітно

всміхнувся і обняв її.