Гаррі Поттер і смертельні реліквії

якого щойно вигулькнула була фігура з пороху.

* Ходімо нагору, — запропонувала Герміона, перелякано придивляючись до килима, і

перша пішла по скрипучих сходах до вітальні на другому поверсі.

Герміона махнула чарівною паличкою, щоб запалити старі газові світильники, і,

здригаючись від протягів, сіла на канапі, міцно охопивши себе руками. Рон підійшов до вікна й

ледь-ледь одхилив важку оксамитову портьєру.

— Нікого не видно, — доповів. — А якби на Гаррі залишався Слід, то вони б уже десь тут

бути. Я знаю, що вони не можуть зайти в будинок, але... що таке, Гаррі?

Гаррі скрикнув від болю — його шрам знову запалав і щось майнуло в голові, наче яскраве

світло на воді. Він побачив велику тінь і відчув як тіло пронизала лють, що йому не належала,

сильна й короттса, мов удар струмом.

* Що ти побачив? — запитав Рон, підступаючи до Гаррі. — Побачив його у мене вдома?

* Ні, просто відчув злість... він дуже злий...

— Але це могло бути в "Барлозі", — голосно вигукнув Рон. — Що ще? Ти нічого не бачив?

Він когось закляв?

— Ні, я просто відчув злість... важко сказати...

Гаррі почувався зацьковано й розгублено, а Герміона аж ніяк не допомогла, спитавши

переляканим голосом:

* Знову шрам? Та що ж це таке? Я думала, цей зв’язок розірвано!

*