Гаррі Поттер і смертельні реліквії

дозволяв їй вилітати з клітки.

Коли на столі майже не лишилося газет, Гаррі почав переглядати їх уважніше, шукаючи той

випуск, що прийшов незабаром після його приїзду на Прівіт-драйв на літо. Він пригадав, що на

першій шпальті була невеличка згадка про відставку Чаріті Бербидж, викладачки маґлознавства в

Гоґвортсі. Нарешті він знайшов цю газету. Розгорнувши її на десятій сторінці, сів у крісло коло

стола й перечитав усю статтю.

Ельфаєс Додж. ЗГАДУЮЧИ АЛБУСА ДАМБЛДОРА

Я зустрів Албуса Дамблдора, коли мені було одинадцять років, у наш перший день у

Гоґвортсі. Ми відчували взаємну близькість, бо обох нас ровесники не приймали до гурту.

Незадовго до вступу в школу я перехворів на драконячу вітрянку, і хоч був уже незаразний,

однак багатьох відштовхувало моє подзьобане зеленкувате обличчя. Ну, а Албус прибув у

Гоґвортс з тягарем недоброї слави. Не минуло ще й року, відколи його батька Персіваля визнали

винним у брутальному й скандальному нападі на трьох молодих маґлів.

Албус не заперечував, що його батько (котрий так і помер у Азкабані) скоїв цей злочин;

навпаки, коли я набрався відваги його про це запитати, він мене запевнив, що не сумнівається в

батьковій вині. Та поза тим Дамблдор ніколи не обговорював цієї прикрої справи, хоч його не раз

до цього підштовхували. Дехто навіть схвалював батьків учинок, припускаючи, що Албус теж

маґлоненависник. Усі вони помилялися, бо ж кожен, близький до Албуса, підтвердив би, що

він ніколи не виявляв ані найменших антимаґлівських тенденцій. Ба більше, саме завдяки

своєму рішучому захистові прав маґлів він у наступні роки здобув собі чимало ворогів.