Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Однак усього за кілька місяців власна Албусова слава затьмарила лихі поголоски,

пов’язані з його батьком. Наприкінці першого навчального року вже ніхто й не згадував про нього як

про сина маґлоненависника, натомість усі відзначали, що в школі ще не було такого здібного

учня. Ті з нас, кому випала честь бути його друзями, мали з цього значну користь, не кажучи вже

про допомогу й підтримку, якими він завжди щедро ділився. Уже в поважному віці він мені

зізнався, що ще тоді знав, що найбільшу втіху відчуватиме, навчаючи інших.

Він здобував усі можливі шкільні відзнаки й нагороди, регулярно листувався з такими

видатними чарівниками того часу, як славетний алхімік Ніколас Фламель, відомий історик Батільда

Беґшот та теоретик магії Адальберт Вофлінґ. Деякі його праці було опубліковано в таких

поважних наукових виданнях: "Трансфіґурація сьогодні", "Проблеми замовлянь" і "Практичне

зіллєваріння". Перед Дамблдором відкривалася блискуча кар’єра, єдине питання було — коли

саме він стане міністром магії. І хоч у наступні роки ходили чутки, ніби він претендує на цю

посаду, та насправді він не прагнув працювати в міністерстві.

Через три роки навчання у Гоґвортсі до школи вступив Апбусів брат Еберфорс. Вони дуже

різнилися. Еберфорса анітрохи не приваблювали книжки, і він, на відміну від Албуса, полюбляв

вирішувати суперечки двобоями, а не в розважливих дискусіях. Та не варто повторювати

помилку тих, хто вважав, ніби брати не приятелювали. Попри те, що вони були дуже різні, хлопці

легко знаходили спільну мову. Треба віддати належне Еберфорсу, адже постійно перебувати в

тіні Албуса було не вельми затишно. Від цього потерпали всі його друзі, і це, безумовно,

позначалося й на їхніх братерських стосунках.