Гаррі Поттер і смертельні реліквії

хочеш? Кидай свого рудого і йди до нас!

* Пішли десь посидимо, — швиденько запропонувала Герміона, бо Рон уже й рота

роззявив, щоб крикнути щось у відповідь. —Дивіться, отут непогано, ходімо!

Це була невеличка й занедбана нічна кав’ярня. Легкий шар жиру блищав на пластику

столиків — зате всередині нікого не було. Гаррі перший ковзнув у кабінку, а Рон сів поруч з

ним, якраз навпроти Герміони, яка опинилася спиною до входу, чим явно була невдоволена й

озиралася так часто, наче її судомило. Гаррі не подобалося сидіти на місці. Коли вони йшли, то

створювалася ілюзія, що в них є якась мета. Він відчував, як закінчується дія багатозільної

настійки і руки під плащем набувають звичної форми і розміру. Вийняв з кишені окуляри й

надів.

Минула одна-дві хвилини, і Рон сказав:

* Знаєте, а "Дірявий казан" звідси недалеко, це ж на Черінґ-Крос...

* Роне, нам не можна! — негайно заперечила Герміона.

* Та ми туди підемо не ночувати, а тільки рознюхаємо, що діється!

* Ми знаємо, що діється! Волдеморт захопив міністерство! Що нам ще треба знати?

— Усе-все, я просто дав ідею!

І знову запала напружена тиша. Підійшла, жуючи жуйку, офіціантка, і Герміона замовила

два капучіно. Оскільки Гаррі був невидимий, то було б дивно, якби вони замовили щось і для

нього. В кав’ярню зайшло двоє дебелих роботяг, вони ледве втислися в сусідню кабінку.

Герміона заговорила пошепки: