Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— А інші... всі, хто був на весіллі...

* Нам зараз не до них, — прошепотіла Герміона. — Полюють на тебе, Гаррі, і якщо ми

повернемося, то піддамо всіх ще більшій небезпеці.

* Це правильно, — підтвердив Рон, ніби наперед знаючи, що Гаррі почне сперечатися,

хоч і не бачив його обличчя. — Там були майже всі члени Ордену, вони все зроблять.

Гаррі кивнув, але згадав, що вони його не бачать і сказав:

— Угу. — Проте подумав про Джіні і його зсередини обпалило жахом, наче сірчаною

кислотою.

— Ходімо, пішли, нам треба рухатись, — сказала Герміона.

Вони повернулися бічною вуличкою на головну дорогу, де на протилежному боці група

чоловіків горлала пісень, непевною ходою плентаючись тротуаром.

* Цікаво — чого саме на Тотенгем-Корт-Роуд? — запитав у Герміони Рон.

* Поняття не маю, просто вигулькнуло в голові, але я впевнена, що нам безпечніше

перебувати серед маґлів, бо ніхто й не подумає, що ми тут.

* Точно, — погодився, озираючись, Рон, — але ти не почуваєшся тут трохи... беззахисно?

* А де краще? — Герміона зіщулилась, коли чоловіки з того боку вулиці до неї

засвистіли. — Навряд чи ми зможемо зняти номери в "Дірявому казані". І площа Ґримо

відпадає, якщо туди може потрапити Снейп... Можна було б у будинок моїх батьків, але існує

ймовірність, що вони й там шукатимуть... ой, та коли ж ці дурні заткнуться!

* Альо, кицюню! — загорлав найп’яніший з чоловіків з того боку вулиці. — Хильнути