Гаррі Поттер і смертельні реліквії

А той здоровило, мабуть, Торфін Роу.

— Яка різниця, як їх звати! — трохи істерично вигукнула Герміона. — Як вони нас

знайшли? І що нам тепер робити?!

Якимось чином її паніка очистила думки Гаррі.

— Замкни двері, — звелів він їй, — а ти, Роне, погаси світло.

Він дивився на паралізованого Дологова й швидко міркував. Клацнув замок у дверях. Рон

світлогасником занурив кав’ярню в темряву. Гаррі чув, як ті чоловіки, що перед цим

дражнилися з Герміони, чіпляються на вулиці до якоїсь іншої дівчини.

— Що нам з ними робити? — прошепотів у темряві Рон до Гаррі, а тоді ще тихіше додав:

— Повбивати їх? Вони б нас повбивали. Щойно ледь це не зробили.

Герміона здригнулася й відступила на крок. Гаррі труснув головою.

— Просто зітремо їм пам’ять, — сказав він. — Так буде краще, бо тоді ми зіб’ємо їх усіх зі

сліду. Якщо ж ми цих повбиваємо, то стане ясно, що ми тут були.

— Як скажеш, — полегшено зітхнув Рон. — Тільки я ще ні разу не насилав чарів забуття.

— Я теж, — додала Герміона, — хоч знаю це теоретично. Вона глибоко вдихнула, щоб

заспокоїтись, націлилась чарівною паличкою Дологову в лоб і проказала:

— Забуттятус.

Одразу ж очі в Дологова стали несфокусовані й сонні.

* Блискуче! — зрадів Гаррі й поплескав її по спині. — Тепер візьмися за другого й за

офіціантку, а ми з Роном поприбираємо.