Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Поприбираємо? — оглянув Рон напівзруйновану кав’ярню. — Навіщо?

* Думаєш, їм не стане цікаво, що тут сталося, коли вони опритомніють у кав’ярні, яка

наче побувала під бомбами?

— А, так, ясно...

Рон трохи помучився, доки спромігся витягти з кишені чарівну паличку.

* Не дивно, що вона застрягла! Герміоно, ти запакувала мої старі джинси, вони вже на

мене малі.

* Ой, вибач, — прошипіла Герміона, відтягуючи офіціантку подалі від вікна, і Гаррі

почув, як вона бурмоче пропозицію, куди мав би запхати свою паличку Рон.

Повернувши кав’ярню до попереднього стану, друзі затягай смертежерів назад у їхню

кабінку й посадовили їх, попритулявши до стін, один навпроти одного.

— Як же вони нас знайшли? — не вгавала Герміона, дивлячись на непритомних

смертежерів. — Як дізналися, де ми?

Вона глянула на Гаррі.

* Гаррі... ти не думаєш, що на тобі й досі є твій Слід?

* Це неможливо, — заперечив Рон. — За чаклунським законодавством Слід припиняє

свою дію в сімнадцять років, його не можна вчепити на дорослу людину.

* Це ти так знаєш, — засумнівалася Герміона. —А що, як смертежери знайшли спосіб

почепити Слід на сімнадцятирічного?

— Але ж за минулу добу біля Гаррі не було жодного смертежера. Хто міг почепити на нього