Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* О, так. Скільки себе пам’ятаю, вона завжди там жила! Коли Дамблдори переселилися

туди після ув’язнення Персіваля, вона була їхня сусідка.

* І Дамблдори жили в Ґодриковій Долині?

* Так, Баррі, я ж уже сказала, — роздратувалась тітка Мюріель.

Гаррі почувався спустошеним, порожнім. Ані разу за шість років Дамблдор і слова не

зронив, що вони обидва жили і втратили найрідніших людей у Ґодриковій Долині. Чому?

Можливо, Лілі та Джеймс поховані недалеко від Дамблдорових матері й сестри? Можливо,

Дамблдор, провідуючи на цвинтарі рідних, проходив повз могили Лілі та Джеймса? Проте він

не сказав про це Гаррі... не вважав за потрібне...

Гаррі не міг пояснити навіть самому собі, чого це було так важливо, але відчував, що

небажання Дамблдора сказати про це спільне для них місце, спільне минуле, було рівнозначне

брехні. Він дивився перед собою, нічого не бачачи, тож навіть не помітив, коли з натовпу

вийшла Герміона, аж поки вона не підсунула до нього стільця.

— Я вже не маю сили танцювати, — захекано пожалілася вона, знімаючи туфельку й

розтираючи стопу. — Рон пішов шукати маслопиво. Трохи дивно, але я щойно бачила, як Віктор

відскочив від Луниного батька, здається, вони сперечалися... — Вона стишила голос, дивлячись

на нього. — Гаррі, що таке?

Гаррі не знав, з чого почати, та це вже не мало значення. У цю саму мить на танцювальний

майданчик, пронизавши намет, упало щось велике й срібне. Прямо посеред юрби розгублених

танцюристів граціозно й легко приземлилася рись. Усі голови повернулися до неї, а ті пари, що