Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Привіт, Мюріель, — сказав Додж. —Так, ми оце щойно обговорювали...

— Гей, ти там! Дай мені стільця, мені вже сто сім років! Ще якийсь рудочубий кузин Візлі

перелякано зіскочив зі стільця, а тітка Мюріель на диво легко й спритно його схопила й усілася

між Доджем та Гаррі.

— Здоров ще раз, Баррі, чи як там тебе звати, — кивнула вона Гаррі. — То що ти там казав

про Ріту Скітер, Ельфаєсе? Знаєш, що вона написала Дамблдорову біографію? Ніяк не

дочекаюся, щоб її прочитати, треба не забути замовити книжку у "Флоріша й Блотса"!

Додж закляк і спохмурнів, а тітонька осушила свій келих і клацнула кістлявими пальцями

офіціантові, щоб подав іще один. Ще раз добряче хильнула шампанського, відригнула, й

сказала:

* Чого ви надулись, як дві жаби? Перед тим, як він став шанований і поважний, і все

таке, про Албуса ходили дуже цікаві чутки!

* Неперевірені наклепи, — Додж знову став червоний, мов редиска.

* Хто б ото казав, Ельфаєсе, — гигикнула тітонька Мюріель. — Я помітила, як ти у

некролозі обминав непевні місця!

* Прикро, що ти так думаєш, — відповів крижаним тоном Ельфаєс. — Запевняю, я писав

від щирого серця.

* Ой, та всі ми знаємо, як ти обожнював Дамблдора. Думаю, ти все одно вважатимеш

його святим, навіть якщо виявиться, що він позбувся своєї сестри-сквибки!

* Мюріель! — вигукнув Додж.