Гаррі Поттер і смертельні реліквії

волосся, яка робила його схожим на відцвілу кульбабу, увінчувала поїдена міллю феска. На когось

він був схожий. Гаррі не довго ламав голову, бо раптом збагнув, що це Ельфаєс Додж, член Ордену

Фенікса й автор Дамблдорового некролога.

Гаррі підійшов.

* Можна біля вас сісти?

* Прошу, прошу, — відповів Додж доволі високим, хрипким голосом.

Гаррі нахилився.

— Містере Додж, я — Гаррі Поттер. Додж аж охнув.

— Мій любий хлопчику! Артур казав мені, що ти десь тут, замаскований... я такий радий,

це така честь!

У пориві радості Додж налив Гаррі келих шампанського.

— Я думав тобі написати, — прошепотів він, — після Дамблдорової... така трагедія... і для

тебе теж...

Доджеві очиці раптом наповнилися слізьми.

* Я читав некролог, який ви написали для "Щоденного віщуна", — сказав Гаррі. — Я не

знав, що ви так добре знали професора Дамблдора.

* Так само, як будь-хто інший, — зітхнув Додж, витираючи очі серветкою. — Звісно, я

знав його найдовше, якщо не брати до уваги Еберфорса... а люди чомусь ніколи не враховують

Еберфорса.

— До речі, про "Щоденний віщун"... не знаю, чи ви бачили, містере Додж?..