Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Ой, кажи на мене просто Ельфаєс, хлопчику.

* Ельфаєсе, не знаю, чи ви читали інтерв’ю Ріти Скітер про Дамблдора?

Додж аж побагровів зі злості.

— Так, Гаррі, читав. Ця жінка, чи, точніше сказати, стерв’ятниця, замучила мене

проханнями з нею поговорити. Мені прикро зізнаватися, але я повівся з нею брутально, назвав її

надокучливою мухою, що скрізь пхає носа — а в результаті, як ти читав, вона звела наклеп на

моє психічне здоров’я.

* У тому інтерв’ю, — вів далі Гаррі, — Ріта Скітер натякала, що замолоду професор

Дамблдор цікавився темними мистецтвами.

* Не вір ані слову! — негайно заперечив Додж. — Жодному, Гаррі! Нехай ніщо не

заплямує твоєї пам’яті про Албуса Дамблдора!

Гаррі поглянув у щире, засмучене лице Доджа й відчув не заспокоєння, а роздратування.

Невже Додж думає, що це так легко, що Гаррі міг просто взятий не повірити наклепам? Невже

Додж не розуміє, що Гаррі має бути впевнений, він мусить знати все?

Мабуть, Додж запідозрив, що Гаррі щось таке відчуває, бо занепокоївся й квапливо додав:

* Гаррі, Ріта Скітер — це жахлива... Та його перебило різке гигикання.

* Ріта Скітер? Ой, це таке чудо, завжди її читаю!

Гаррі й Додж глянули вгору й побачили тітоньку Мюріель, що стояла з келихом

шампанського в руці, а на її капелюшку гойдалося пір’я.

— Вона, до речі, написала книжку про Дамблдора!