Гаррі Поттер і смертельні реліквії

на Джіні, котра щойно долучилася до Луни. — Вона теж твоя родич?

— Так, — роздратувався раптом Гаррі, — і вона вже зустрічається з одним хлопцем. Дуже

ревнивий. І здоровенний, як троль. Краще з ним не стикатися.

Крум зітхнув.

— Што доброго, — допив він келиха і встав, — у тому, щоб бути відомим у світі

квідичистом, якщо всі гарні дівчата уже хтось розібрати?

І він пішов, а Гаррі взяв у якогось офіціанта бутерброд і почав пробиратися до

переповненого танцмайданчика. Він хотів знайти Рона й розповісти йому про Ґреґоровича, але

Рон посеред майданчика саме танцював з Герміоною. Гаррі притулився до золотистого стовпа і

розглядав Джіні — як вона витанцьовує з Фредовим та Джорджевим другом Лі Джорданом.

Водночас намагався не ображатися на Рона за те, що сам же йому й пообіцяв.

Він ще не бував на весіллях, і тому не міг оцінити, наскільки чаклунські весілля

відрізняються від маґлівських, хоч був чомусь упевнений, що в маґлів не буває весільних тортів,

прикрашених кремовими феніксами, які злітають угору, коли торт розрізають, або пляшок

шампанського, що самі собою літають у натовпі. Вечір густішав і нічні метелики закружляли

під навісом, освітленим летючими золотими ліхтарями, а забава тільки набирала обертів. Фред і

Джордж давно вже зникли в темряві з парочкою Флериних кузинок. Чарлі, Геґрід і ще якийсь

присадкуватий чарівник у м’якому фіолетовому капелюсі виспівували в кутку про Одо-героя.

Рятуючись у юрбі від якогось п’яного Ронового дядька, котрий не міг доп’ясти — Гаррі син

йому чи ні, Гаррі помітив старенького чаклуна, що однісінький сидів за столом. Гриву сивого