Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Усе як по маслу, — дав схвальну оцінку Рон, коли з усіх боків з’явилися офіціанти —

одні несли срібні таці з гарбузовим соком, маслопивом та вогневіскі, а інші — височенні хиткі

стоси пиріжків та бутербродів.

— Треба піти їх привітати! — Герміона встала навшпиньки, щоб побачити те місце, де

зникли в юрбі вітальників Білл та Флер.

— Ще встигнемо, — знизав плечима Рон, схопив з таці, яку повз них проносили, три

маслопива й подав одне Гаррі. — Герміоно, це тобі. Треба зайняти столик... тільки не там! Не

біля Мюріель...

Рон повів їх через порожній танцмайданчик, позираючи на ходу то ліворуч, то праворуч.

Гаррі не сумнівався, що він постійно пасе очима Крума. Поки дійшли до другого краю шатра,

майже всі столи були вже зайняті. Найвільніший був той, де самотньо сиділа Луна.

* Можна біля тебе? — запитав Рон.

* Ой, так, — зраділа вона. — Тато пішов вручати Біллові й Флер наш дарунок.

— А що це — довічний запас гурдикоренів? — поцікавився Рон.

Герміона хотіла стукнути його під столом ногою, проте влучила в Гаррі. Від болю йому аж

засльозилося в очах і якийсь час йому було не до розмови.

Заграв оркестр. Перші на танцмайданчик вийшли під загальні оплески Білл та Флер. За

мить до них приєдналися містер Візлі з мадам Делякур та місіс Візлі з батьком Флер.

* Я так люблю цю пісню, — сказала Луна, погойдуючись у такт мелодії, а кількома

секундами згодом вона встала й пішла на танцмайданчик, закружляла там на місці, однісінька,