Гаррі Поттер і смертельні реліквії

дядька Біліуса, ото був жартівник на весіллях!

* Чи це не той, що побачив Ґрима й через добу помер? — запитала Герміона.

* Так, він під старість став трохи дивакуватий, — підтвердив Джордж.

* Та перед тим, як шизонутися, він був душею кожного товариства, — додав Фред. —

Видудлить, бувало, цілу пляшку вогневіскі, вискочить на танцмайданчик, задере мантію й

починає витягати букети квітів з...

* О, так, бачу, веселун був хоч куди, — пирхнула Герміона, а Гаррі аж падав зі сміху.

— Але чогось ні разу не був жонатий, — додав Рон.

— Ти мене дивуєш, — зіронізувала Герміона.

Вони так весело реготали, що не помітили запізнілого гостя, чорнявого юнака з великим

гачкуватим носом і густими чорними бровами, доки той не простяг Ронові своє запрошення і не

сказав з прикутим до Герміони поглядом:

— Ті дужо гарна.

* Вікторе! — скрикнула дівчина, впустивши маленьку вишиту бісером сумочку. Та

гупнула об землю, невідповідно голосно до свого розміру. Герміона зашарілася, кинулась її

піднімати й сказала:

* Я й не знала, що тебе... Господи... приємно бачити... як ся маєш?

Ронові вуха знову запалали. Оглянувши Крумове запрошення з таким виглядом, ніби не

вірив жодному написаному там слову, він занадто голосно запитав:

* Як це ти тут опинився?