Гаррі Поттер і смертельні реліквії

За мить при вході в шатро підвелися Білл і Чарлі, обидва у вечірніх мантіях, з великими

білими трояндами в петельках. Фред захоплено свиснув, а кузини-віїли захихотіли. І тут усі

змовкли, бо залунала музика — здається, із золотих повітряних кульок.

— О-о-о! — вигукнула Герміона, крутнувшись на стільці, щоб бачити вхід.

Усі присутні чаклуни й чарівниці захоплено зітхнули, коли в проході з’явилися мосьє

Делякур та Флер. Флер ніби линула по воді, а мосьє Делякур аж підстрибував, сяючи радістю.

Флер була в дуже простій білій сукні і, здавалося, випромінювала потужне срібне сяйво. Якщо

раніше на тлі її блиску всі навколо здавалися безбарвними, то сьогодні промінці її сяйва робили

ще вродливішим кожного, кого торкалися. Джіні та Ґабріель, обидві в золотистих сукнях,

здавалися ще гарнішими, ніж завжди, а, дивлячись на Білла, коли Флер до нього підпливла, ніяк

не можна було сказати, що він колись мав справу з Фенріром Ґрейбеком.

— Пані й панове, — пролунав співучий голос, і здивований Гаррі побачив перед Біллом і

Флер того самого низенького чаклуна з кущиками ріденького волосся на голові, що був

розпорядником на похороні Дамблдора. — Ми зібралися сьогодні, щоб відсвяткувати єднання

двох вірних душ...

— Ну от, моя діадема все врятувала, — театральним шепотом обізвалася тітка Мюріель. —

Але мушу сказати, що у Джіневри завелике декольте.

Джіні озирнулась, усміхаючись, підморгнула Гаррі й швиденько відвернулася. Гаррі

відлетів подумки далеко від весільного шатра, згадуючи вечори, проведені наодинці з Джіні у

потаємних куточках шкільних угідь. Здавалось, це було тисячі років тому, вони й тоді були якісь