Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Рон, що проходив повз них, голосно пирхнув.

* Рон хай собі сміється, — незворушно сказала Луна, коли Гаррі вів її та Ксенофілія до

їхніх місць, — але батько дуже серйозно досліджував чари ґернумблюсів.

* Справді? — відказав на це Гаррі, котрий давно вже постановив собі не сперечатися з

Луною щодо специфічних поглядів її батька. — Може, все ж змастити чимось цей укус?

* Ой, та навіщо, — Луна замріяно смоктала пальця, розглядаючи Гаррі з голови до п’ят.

— Ти такий елегантний. Я казала татові, що більшість буде у вечірніх мантіях, проте він вважає,

що на весілля треба одягати сонячні кольори, на щастя.

Луна з батьком відпливла, зате знову з’явився Рон зі старою відьмою, що вчепилася йому в

руку. Гачкуватий ніс, почервонілі очі та оздоблений пір’ям рожевий капелюшок робили її

схожою на злого фламінго.

— ...і волосся в тебе дуже довге, Рональде, я ледь не переплутала тебе з Джіневрою.

Мерлінова борода, а що це нап’яв на себе Ксенофілій Лавґуд? Він же схожий на омлет. А ти хто?

— гавкнула вона на Гаррі.

* О, так, тітонько Мюріель, це наш кузин Барні.

* Ще один Візлі? Ви плодючі, наче гноми. А Гаррі Поттера немає? Я хотіла з ним

познайомитись. Він начебто твій товариш, Рональде, чи ти просто вихвалявся?

* Ні... він не зміг прибути...

— Гм-м. Знайшов відмовку? Значить, не такий тупий, як здається на знімках у газеті. Я

оце щойно вчила молоду, як краще носити мою діадему, — крикнула вона Гаррі. —