Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Ґоблінської роботи, знаєш, вона в нашому роду вже кілька століть. Вродлива дівчина, та все

одно... француженка. Ну що, знайди мені гарне місце, Рональде. Мені вже сто сім років і я не

можу довго стояти.

Проходячи повз Гаррі, Рон кинув на нього виразний погляд, а потім досить довго не

повертався. Гаррі встиг провести з десяток гостей до їхніх місць, коли вони нарешті зустрілися

біля входу. Шатро заповнилося майже вщерть, і чи не вперше у дворі не було черги.

— Кошмар, ця Мюріель, — пожалівся Рон, витираючи рукавом лоба. — Раніше вона

щороку приїжджала на Різдво, а потім, слава Богу, образилася, бо Фред з Джорджем підклали їй

за вечерею під крісло какобомбу. Тато завжди каже, що вона викреслить їх із заповіту... наче їм не

все одно, вони ж і так будуть найбагатші в нашій родині, якщо в них і далі так

піде... ого, — додав він раптом, закліпавши очима, коли до них підбігла Герміона. —Ти така

гарна!

* Завжди цей здивований тон, — перекривила його Герміона, однак усміхнулася. Вона

була вдягнена в легеньку бузкову сукню, до неї такої ж барви туфельки на шпильках; волосся її

було гладеньке й сяюче. — Твоя славетна тітонька Мюріель з тобою б не погодилась. Я щойно

зустрілася з нею нагорі, коли вона передавала Флер свою діадему. Каже: "О Боже, це та, з

маґлівського роду?", — а тоді: "Погана постава й кістляві гомілки".

* Не бери близько до серця, вона з усіма така нечемна, — сказав Рон.

* Говоримо про Мюріель? — втрутився Джордж, разом з Фредом виходячи з шатра. —

Мені вона щойно заявила, що в мене вуха криві. Стара кажаниха. Шкода, що з нами вже нема