Гаррі Поттер і смертельні реліквії

похитали головами.

— Я відкриваюся наприкінці... наприкінці... відкриваюся наприкінці...

Та скільки б і з якими інтонаціями вони не повторювали ці слова, їхній зміст розгадати не

вдавалося.

— А меч, — сказав урешті-решт Рон, коли вони вже кинули спроби розтлумачити напис на

сничі. — Чому він хотів, щоб Гаррі успадкував меча?

— І чому нічого мені не сказав? — неголосно промовив Гаррі. — Меч був там, висів торік

на стіні в його кабінеті під час усіх наших розмов! Якщо він хотів мені його передати, то чому не

передав ще тоді?

Враження було таке, ніби він сидить на іспиті з питанням, на яке має знати відповідь, але

загальмований мозок нічого не підказує. Може, він торік чогось не вловив під час довгих розмов

з Дамблдором? Може, він мав знати, що це все означає? Може, Дамбддор сподівався, що він усе

збагне?

— А ця книжка, — замислилася Герміона, — "Казки барда Бідла" ... я й не чула про такі

казки!

— Не чула про "Казки барда Бідла"? — недовірливо перепитав Рон. —Ти що, жартуєш?

* Не жартую! — здивувалася Герміона. — А ти їх знаєш?

* Та звичайно ж!

Гаррі відволікся від думок і глянув на них. Це ж було безпрецедентно — щоб Рон прочитав

книжку, про яку не знала Герміона. Але Рона теж спантеличили їхні здивовані погляди.