Гаррі Поттер і смертельні реліквії

ремствували, що Скрімджер відмовився віддати меч, хоч ніхто не розумів, навіщо Дамблдор

залишив Гаррі старого снича. Коли містер Візлі уже втретє чи вчетверте вивчав світлогасник,

місіс Візлі нерішуче сказала:

— Гаррі, дорогенький, усі такі голодні, ми не хотіли починати без тебе... може, подавати

вже вечерю?

Усі якось квапливо повечеряли, поспіхом заспівали "Многая літа", швидко проковтнули

торт — і свято закінчилось. Геґрід, якого запросили на завтрашнє весілля, але який ніяк не

вмістився б у вже й так переповненому "Барлозі", пішов розбивати собі намет на сусідньому

полі.

— Зустрінемось нагорі, — прошепотів Гаррі Герміоні, коли вони допомагали місіс Візлі

прибирати в саду. — Як усі полягають спати.

У кімнатці на горищі Рон розглядав світлогасник, а Гаррі наповнив Геґрідів гаманець із

кротячої шкурки, але не грішми, а найціннішими для нього речами, хоч деякі з них, мабуть, не

варті були нічого: Картою Мародера, уламком Сіріусового зачарованого дзеркальця та

медальйоном Р.А.Б. Він міцно затяг шнурок і повісив капшучок на шию, а тоді сидів собі,

тримаючи старого снича й дивлячись, як той кволо тріпоче крильцями. Нарешті в двері

постукала Герміона і навшпиньки зайшла.

— Глушилято, — прошепотіла вона, махнувши чарівною паличкою в бік сходів.

— Ти ж не схвалювала це закляття? — здивувався Рон.

— Часи міняються, — відповіла Герміона. — Ану, продемонструй нам світлогасник.