Гаррі Поттер і смертельні реліквії

міністра, що стояли буквально ніс у ніс.

— ...якісь крики, — важко дихала місіс Візлі.

Скрімджер відсахнувся на кілька кроків від Гаррі, дивлячись на дірку, яку пропалив у його

футболці. Він уже шкодував, що не стримався.

— Це... нічого, — прохрипів міністр. — Мені... прикро через таке твоє ставлення, — додав

він, ще раз пильно вдивляючись в обличчя Гаррі. — Ти, здається, вважаєш, ніби в міністерстві

не бажають того, чого ти... і Дамблдор... бажали. Ми повинні працювати разом.

— Мені не подобаються ваші методи, пане міністре, — відказав на це Гаррі. —

Пам’ятаєте?..

Він удруге підняв праву руку й показав Скрімджерові шрами, що й досі проступали зверху

на долоні білими літерами: "Я не повинен брехати". Скрімджерове лице закам’яніло. Він

одвернувся, нічого не кажучи, й пошкутильгав з кімнати. Місіс Візлі поспішила за ним. Гаррі

чув, як вона зупинилася біля задніх дверей. Через одну-дві хвилини пролунав її голос:

* Його вже нема!

* Що він хотів? — запитав містер Візлі, дивлячись на Гаррі, Рона та Герміону, поки місіс

Візлі бігцем поверталася.

* Віддати те, що нам лишив Дамблдор, — пояснив Гаррі. — Вони тільки зараз нарешті

ознайомили нас з його заповітом.

Невдовзі в садочку, за столами, три предмети, одержані від Скрімджера, переходили з рук у

руки. Усі захоплено вигукували, розглядаючи світлогасник та "Казки барда Бідла", а також