Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Надворі смеркало. Весільне шатро за вікнами нависало над живоплотом, мов біла примара.

* Я помітив, що святковий торт теж у формі снича, — допитував Гаррі Скрімджер. —

Чого б це?

Герміона глузливо розсміялася.

* О, це не можна пов’язувати з тим фактом, що Гаррі чудовий ловець, це було б занадто

очевидно, — знущалася вона. — А в цукровій глазурі, мабуть, приховано таємне послання від

Дамблдора!

* Навряд чи в глазурі щось приховано, — сказав Скрімджер, — а от снич може бути

прекрасною схованкою для маленького предмета. Думаю, ви знаєте чому?

Гаррі знизав плечима. А от Герміона на це відповіла. Гаррі подумав, що прагнення

правильно відповідати стало такою її міцною звичкою, що вона просто не спроможна

стриматися.

— Бо сничі володіють пам’яттю плоті, — пояснила вона.

* Що?! — вигукнули одночасно Гаррі й Рон. Обидва вважали, що Герміонині квідичні

знання нічого не варті.

* Правильно, — підтвердив Скрімджер. — До снича не торкаються голими руками, перш

ніж його випустять на полі, бо навіть майстер, що його виготовляє, робить це в рукавицях. Снич

так зачаклований, що визначає, хто перший до нього торкнувся, якщо його вловили два ловці

одночасно і виникла суперечка. Цей снич, — підняв він угору крихітний золотистий м’ячик, —

пам’ятатиме твій доторк, Поттере. Я припускаю, що Дамблдор, попри всі його вади, мав видатні