Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Але чому саме цю книгу?

* Не знаю. Мабуть, думав, що вона мені сподобається.

* Чи ти коли-небудь говорила з Дамблдором про різні шифри чи інші способи передачі

таємної інформації?

— Ні, не говорила, — знову витерла рукавом сльози Герміона. — І якщо в міністерстві за

тридцять один день не знайшли в цій книзі таємних шифрів, то сумніваюся, що мені це

вдасться.

Вона притлумила в собі ридання. Друзі сиділи так тісно, що Ронові важко були

висмикнути руку, щоб обняти Герміону за плечі. Скрімджер повернувся до заповіту.

— "Гаррі Джеймсу Поттеру", — прочитав він, а в грудях у Гаррі аж стислося від

хвилювання, — " я заповідаю снич, упійманий ним у його першому в Гоґвортсі квідичному

матчі, як нагадування про нагороди, що здобуваються наполегливістю і вмінням",

Коли Скрімджер витяг крихітного, завбільшки з горішок, золотистого м’ячика, той досить

кволо затріпотів срібними крильцями, а Гаррі відчув явне розчарування.

* Навіщо Дамблдор залишив тобі снич? — запитав Скрімджер.

* Не маю поняття, — відповів Гаррі. — Мабуть, через те, що ви прочитали... щоб

нагадати мені, що можна здобути, якщо бути... наполегливим.

* Гадаєш, це просто символ на згадку?

* Мабуть, так, — сказав Гаррі. — Бо що ж іще це може бути?

* Тут я запитую, — Скрімджер підсунув своє крісло трошки ближче до диванчика.