Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Це дуже цінна річ, — сказав Скрімджер, спостерігаючи за Роном. — Можливо, навіть

унікальна. Явно власна Дамблдорова розробка. І чого це він заповів тобі таку цінність?

Рон розгублено знизав плечима.

* Дамблдор навчав тисячі учнів, — не вгамовувався Скрімджер. — Однак у своєму

заповіті він згадує тільки вас трьох. Чому це так? Візлі, як саме ти мав використовувати його

світлогасник?

* Вимикати світло, мабуть, — промимрив Рон. — Що ще з ним робити?

Видно було, що Скрімджер і сам не має припущень. Якусь мить він пильно придивлявся

до Рона, а тоді знову розгорнув Дамблдорів заповіт.

— "Міс Герміоні Джін Ґрейнджер я заповідаю свій примірник "Казок барда Бідла" з

надією, що вони будуть для неї цікаві й повчальні".

Скрімджер дістав з торбинки невеличку книжечку, на вигляд таку саму древню, як і

"Таємниці найтемнішого мистецтва" нагорі. Палітурка її була в плямах і місцями обдерта.

Герміона мовчки взяла її в Скрімджера. Поклала книжку на коліна й дивилася на неї. Гаррі

побачив, що назва написана рунами. Він так і не навчився їх читати. Поки він дивився, на

тиснені символи впала сльоза.

* Як ти гадаєш, Ґрейнджер, чому Дамблдор залишив тобі цю книгу? — запитав

Скрімджер.

* Він... він знав, як я люблю книжки, — хрипким голосом відповіла Герміона й витерла

рукавом очі.